VINNYTSIA JAZZFEST

Бандура, перкусія, кларнет, саксофон, тромбон та навіть квадратна гітара – усі ці та інші інструменти вчора, 23 вересня, відкрили ХХІ міжнародний фестиваль VINNYTSIA JAZZFEST.

До Вінниці з’їхалися музиканти з дев’яти країн світу, перші з них – вже встигли зіграти для вінничан у концертній залі «Вінтера».

Перед самим фестивалем на сцену вийшла генеральний продюсер фестивалю Ірина Френкель та його директор Павло Третьяков. У вітальному слові вони назвали цьогорічний фестиваль фартовим, адже в його рамках для гостей не тільки виступатимуть зірки світового рівня, а й буде ціла низка подарунків та сюрпризів. Окрім того, як виключення, глядачам дозволено пити каву просто у залі.

Першим з них стала можливість відкрити фестиваль звичайним глядачам. Організатори повідомили, що у щасливчиків має бути наклейка на сидінні – із зображенням груші та яблука. Ними стали 11-річний Ярослав та 17-річна Валерія. Разом із організаторами та почесною глядачкою, яка не пропустила жодного з 21 сезону дійства, пані Кірою, вони одночасно вигукнули фразу «ХХІ міжнародний фестиваль VINNYTSIA JAZZFEST – відкрито!».

Відтак, на сцену було запрошено перший гурт – український проект, що грає етно-джаз, KoloYolo: Ольга Гончаренко – бандура та вокал, Микола Гончаренко – гітара та вокал, Алік Фантаєв – ударні.

Музиканти зазначили: те що робитиметься на сцені – повна імпровізація. Звучання електробандури, як і колективу загалом, важко із чимось порівняти. Тендітні звуки спліталися в єдине ціле із просто «розривними» барабанними, а іноді легкі торкання струн переривалися тим, що можна описати «барабанним безумством». Алік Фантаєв, здавалось, розтрощить щонайменше палички. Втім, зала була у захваті, адже загалом KoloYolo створили атмосферу затишку та романтичності.

Більшість пісень гурту була без слів: Ольга просто наспівувала під акомпанемент. До речі, саме під час виступу цього гурту в залі було «зафіксовано» найбільше обіймів та поцілунків.

Після виступу музиканти поспілкувалися і з журналістами. Виявилось, назва KoloYolo – це не тільки про циклічність музики. YOLO – це абревіатура «You Only Live Once», тобто «Ти живеш тільки раз!». Що стосується джазу на електро-бандурі, гурт зізнається: доводиться «переступати» через свою музичну освіту та експериментувати.

    Джаз – страшенно важка музика, а на бандурі – то взагалі катастрофа, – ділиться у коментарі Vежі Микола Гончаренко. – Але бандуристи зараз пробують це побороти, перемогти у цьому поєдинку. Ми грали джаз, фьюжн, всього намішали, але нам самим сподобалось.

Пісні без слів, а тільки із наспівуванням – чудово. Та спробуйте описати словами будь-яку композицію?

    Ну я завжди, наспівуючи, щось уявляю, – говорить Ольга Гончаренко. – «Gelly fish», наприклад, була про медуз, які піднялись із глибин нагору та побачили, що над водою існує якийсь інший світ. Побачивши птахів та інших істот, вони все ж змушені повернутися до свого «морського царя», ну а там у Колі, – показує на свого чоловіка, – вже розгортається ціла драма.

А як на подружнє життя впливає спільна творчість?

    Спочатку ми п’ять хвилин грали, потім дві години сперечалися, бо ж обидва творчі. Тепер якось адаптувалися.

Про Вінницю наразі музиканти знають небагато, втім запевняють, що місто їм сподобалось. Зокрема. як розповіла Ольга, у Вінниці її вразив трамвай: «Він такий гарний, міцний. Вже потім дізналась, що це швейцарський. Мені дуже закортіло прокататися, сподіваюсь, бажання вдасться втілити».

Наступними для вінничан грало тріо із Литви: Володимир Тарасов – ударні та перкусія, Людас Мацкунас – кларнет та саксофон, Євгеніюс Каневічюс – бас та електроніка.

Тріо також імпровізувало на сцені, граючи авторський джаз, що підкорив слухачів вже з перших хвилин виступу. «Очільник» команди, Володимир Тарасов, майстерно задавав ритм, використовуючи безліч ударних інструментів. Перша композиція була дещо зловісною, бо була сповнена звуків, які зазвичай використовуються у трьох випадках: трилерах, стрічках про шаманів чи фільмах про древні світи.

Музиканти грали із закритими очима. Тарасов із неабиякою швидкістю маніпулював паличками та перкусією, Каневічюс – обіймав та водночас несамовито грав на басі. Окремої уваги, особливо зорової, заслуговував Людас Мацкунас: різноманіття маніпуляцій із кларнетом важко описати словами, але може передати фото.

Загалом, музикантам вдалося потримати залу у напрузі, розслабити, знову напружити та врешті – створити напрочуд затишну атмосферу. Тріо «зірвало» оплески та вигуки «Браво!».

Після виступу музиканти під час розмови із журналістами розповіли, що попри те, що грають разом тільки іноді – їм легко, адже кожен з них має великий музичний досвід. Про свої звання, зокрема кращого барабанщика та кращого джазового музиканта року, Володимир Тарасов зауважив:

    Ми всі мислимо композицією, в нас є контакт, ми всі рівноцінні. Те, що я колись ще при країні, СРСР, яку італійці кличуть «сі сі сі пі», здобув звання кращого барабанщика – абсурд, бо це не олімпійські ігри. Навчити швидко грати можна кожного, а от навчитися робити у музиці паузи – це інше. Бо паузи – рівноцінні музиці.

Один із глядачів запитав музикантів: «Сьогодні можливість бути почутим – це везіння чи результат важкої праці?».

    Однозначно, це результат праці. І просто репетирувати, не думаючи про кар’єру. Не думати, що тобі від цього буде, і нічого не боятися. Немає нічого кращого для музиканта, ніж пошук себе.

Третій гурт на сцені джазового фестивалю – квартет: Мішель Майс – ударні, Гендрік Ханріот – фортепіано, Стефан Голдбах – контрабас, Аліса Клейн – тромбон.

Квартет, в якому об’єдналися представники одразу трьох країн – Франції, Люксембургу та Німеччини, заграв свій джаз-ф’южн в Україні, та у Вінниці зокрема – вперше. Музиканти не обмежувалися у стилях, а майстерно поєднували народну, класичну музику та навіть панк, в результаті чого утворювались унікальні композиції.

Загалом, як і сам колектив, музика створювалась сучасною, запальною та здатною «розворушити» усю залу. Лідер квартету, Мішель, постійно підстрибував за барабанною установкою, Аліса – мелодійно похитувалась у такт музиці, Ханріот за фортепіано так завзято грав, що постійно прикушував губу, а Стефан, граючи, доволі чуттєво обіймав свій контрабас.

У залі було чутно, як жінки перешіптувалися: «Добре було б під таку музику вдома із келихом вина розслаблятися, а от вранці – прокидатися від цих барабанів». «А мені контрабасист подобається, хай він грає».

Й справді – музиканти досягли одразу подвійного ефекту: створили романтичний настрій та водночас, ніби зрозумівши, що зала розслабляється – знову пришвидшували ритм, вносили яскраві музичні акценти і знову розбурхували залу.

Вже під час спілкування із журналістами музиканти розповіли, що у них був досвід гри у зовсім різних стилях, в тому числі і хард-рок. А ось Аліса й узагалі мріяла виступати у великій команді, та врешті виявила, що саме такий склад – оптимальний.

У вашому колективі складається враження, що усі інструменти – головні одночасно. Як вдалося так зігратися та які плани на майбутнє?

    Ми разом зовсім нещодавно – це взагалі наш перший спільний концерт. Та розуміємо, що кожен інструмент – важливий, ми відчуваємо, коли потрібно підіграти одне одному – все просто. А на початку наступного року плануємо випустити свій перший альбом.

Щоправда, як і більшість музикантів, про яких ми зазначали, не встигли повноцінно прогулятися Вінницею. Втім команда пообіцяла знайти час побачити більше, ніж свій готельний номер.

На звершення виступив німецький проект Das Hobos: Лео Хопфінгер – вокал, гітара та губна гармоніка, Том Сімонетті – барабани та електроніка, Френк Нагель – гітара, гітарний синтезатор та бас.

Гурт продемонстрував майстерне поєднання дещо медитативної музики та джазу, що виявилося виграшною комбінацією.

Як зізналися музиканти, натхнення вони отримують із подорожей та зокрема – із закинутих залізниць, куди можуть «оселятися» на доволі тривалий час. Свою творчість вони називають «музикою урбаністичних лінощів».

Із притаманною німцям точністю та мінімалізмом, команда грала музику, що й справді нагадувала подекуди стукіт при русі потягу, а подекуди – просто ідеальну музику для довгих подорожей. Серед головних тем у композиціях гурту – свобода, воля та необмеженість.

Та окремої уваги заслуговує гітара, втім не звичайна, а квадратна – «хобос кінг». Вона створена з коробки з-під сигар: вона дешева у своєму виготовленні, втім її звучання – неповторне і неймовірно пасує до інших інструментів.

Загалом, німецькі музиканти завершили вінницький джазовий фестиваль на спокійній та дещо ліричній ноті.

Усі музиканти отримали у подарунок диск і записом свого виступу на VINNYTSIA JAZZFEST, а серед глядачів були розіграні методом жеребкування сертифікати на придбання кави, диски із унікальними записами із минулих джазових фестивалів, а декому навіть дістались диск та платівка від німецького та литовського гуртів відповідно. Та окрема увага була приділена прянику, не звичайному, а із логотипом джазфесту.

Тож, враховуючи таке поєднання світових зірок, незвичайних інструментів та вражаючих музичних експериментів, VINNYTSIA JAZZFEST-2017 й справді можна вважати фартовим.

Вже сьогодні о 17:30 JAZZFEST – продовжиться. Зокрема, вінничанам заграє один з найвідоміших музикантів Норвегії, піаніст та композитор Ян Гуннар Хофф. Він представить свою сольну авторську програму фортепіанного джазу.

Після норвежця виступить австрійсько-словацьке тріо Йорга Ляйхтфріда. Музиканти продемонструють, як це – відомі композиції у джазовому виконанні. До речі, саме це тріо отримало грант від Посольства Австрії в Україні на створення джазових творів спеціально для вінницького джазового фестивалю.

Згодом о 21.00 на особисте запрошення голови Вінницької міської ради Сергія Моргунова та голови Вінницької обласної державної адміністрації Валерія Коровія виступатимуть французи – Проект BATUNGA & The SUBPRIMES. Їх стиль – афро-фанк та джаз-рок.

Після французів виступатимуть американці – Тріо Сайруса Честната, кращого піаніста сучасності. Музиканти (сам Честнат, бруклінський контрабасист Ерік Уілер та філадельфійський барабанщик Кріс Бек) зіграють справжній «чорний» джаз, із задушевною лірикою, блюзом, та додатуть у цей коктейль афро-кубинські ритми.